вірші

Точка біфуркації

Це ти прийшов?
Недовго вже лишилося чекать
Божевільна відвертість поета
Ах, як добре б прожить
Мені не вистачає тих, кого нема
І знову на душі моїй тривога
Дим від багаття
Причаїлася десь під столом
З горища дістаю закинуті блокноти
О, пощадіть
Синові
Живу в тіні
Полеміку веду сама з собою
Не треба допомагати
Ішла собі
Сиджу на вуглині розпеченій
День на сонці блищить
Це про те я скажу
На вкриті мохом стіни
Впусти у душу милосердя
О, побут може в себе затягти
Навіщо Ви це зробили?
Життя – це пишна квітка
Треба знести все
Розкаююсь у тому, що зробила
Життя вилітає
Бог дав мені в дарунок не талант
Коли б я на світ народилася Богом
В три погибелі тіло зігнулось
Щастя – воно, як комар
Маю багато недоліків
Все на нервах
Всіх прощаю
Не вмію, як слід, прощати
Голова йде кругом
Інколи смішно
Дорога життя
Дерев розкішних темні шати
Просить дитина
Ця магма із розплавленого болю
Пташко
Оце вже й осінь
Дощі пройшли
Куди мене ти, стежко, приведеш?
Душа, мов пес, завила на негоду
Засніженою вулицею йшли
Твоя собака прийняла мене
Хризантемного болю
Не пий мене!
Рвонуло вгору
А спогади з минулого
Притиснув рану
Рондо
Подумалось
Долаючи життя свого дорогу
Хіба зрозумієш
Там, під греблею
Життя моє тихе
Сергієві Якименку
Небо нависло
Замість місяця
Коли пробивається хащею звір
Спи
Спека
Яка це, все-таки, краса
Перша справжня гроза
Як постаріла Ворскла
Серед сірого осіннього дощу
Пора гадань
Яке це щастя
Я вітаю тебе з дощем
Ріка, що не приймає кораблі
Весь у зморшках
Злилися свинцеве небо
Дивлюсь згори
Це вже серпень
Не може бути
Стихія
Ти боїшся стихії

Літепло приємне надвечір’я
Гроза погана тим
Ще до землі приковують діла
Та такого насипало снігу
Травневий холод душу закує
Впали тумани
Буду втікати від шторму
Дерева перебрідають калюжі
Узагальнення
Білі грудки
Вітер
Передноворічна метушня
Кожну пташку люблю
Капає з даху зими
Здрастуй, сонце!
Стискаю кулаки
Здалось мені
Не питай
Сьогодні перший громик
Як гарно вигрібати навесні
Який приємний
Вже вибухнуть готуються бруньки
Та стільки вже існує людство
Такий просвітлений
Пори року
Великий джміль
Підростають дерева
Все зрушило з місця
Листопадова холоднеча
Ця квітка вже й без мене заживе
Мороз по шкірі
Іще одному дню настав кінець
На дотик ніжна
І знову спочатку
29 лютого
Вже немає чого чекати
Старі будинки
Ларисі Шарай
Розбита пастками дилем
Мораль у білій тозі
Як небагато потрібно для щастя
Акторові
Сіра каша розталого снігу
Все життя перевірка-тест
Там, на Білій альтанці
Видирала з рота поцілунки
Пігмею сказала
Чорна гуща життєвого глуму
Ця музика печальна
Самоіронія
Нещирість ранить і дратує
Саме сьогодні
Не запитаю ні про що
Оце вже мерехтіння днів
Чи може бути злидар
Придумаю щось
Як літаєш
Врятує той, хто мовить слово
Не можу заспокоїтись весь день
Як часто ми буваєм безпощадними
Лише одним, що є ти на землі
Зверхньо в усмішці губи скривив
Розгін беру
Зустрілася з минулою любов’ю
Так давно не дивилась
Відкриваю обійми
Нікого не втримаєш
Нострадамус сказав
Вибухаю, немов огонь
Про все на світі не пошкодуєш
Крізь зуби цідиш тонік
Ще сніг крупить
Так широко до нас вона іде
Радію миті
І знов пече моє лице
Уже набридло мріяти про дощ
Ні за ким не піду на край світу
Глибоко страшно заходить
Післямова