вірші

Як вітер польоту, шукати вуста.
Як буря у мить щонайбільшої сили –
Вростати у землю, із неба вростать,
Щоб раптом розбитись. Розбитись, мій милий...

Втопитись у ніжності – чом же не вир?
Немає чим дихати – чом не задуха?
Кричати від щастя і вити, мов звір,
Страшну небезпеку вже чуючи нюхом.

Вже чуючи, чуючи запахи мук.
Розлуки важкої сумну неминучість.
...Я тихо сховаюсь під крилами рук,
А ти не відчуєш, від чого я мучусь.