вірші

Як прагне слова доброго душа!
А руки прагнуть обійняти плечі.
Цей вечір так повільно поспіша,
Що я ще вдень подумала: це вечір.

Засумувала – знов тебе нема.
Ізнов катастрофічні перешкоди.
І замість тебе вечір обніма –
Він вірний – незалежно від погоди.

А я одна – завжди і скрізь одна.
І вечір теж супутниці не має.
Він випив світло дня давно до дна
І гордо самоту свою долає.

Це я мовчу. А він все гомонить.
Бо звуки міста сповнені напруги.
Нехай співзвучність наша лиш на мить –
За мить таку вважати можна другом.