вірші

Я ж просто сонце в коси заплела –
І більш нічого. Й ти мене побачив.
Так наче я сама тим сонцем стала й наче
Лише для тебе сонцем не була.

Могло б вже все змінитися, а я
Цього так довго й безнадійно ждала,
Втрачаючи любов дощів помалу, –
До них відома пристрасність моя.

Із сонцем в косах ще не означа,
Що я не можу бути громом грізним.
І я тобі сказала: надто пізно...
І відірвалась від твого плеча.

І згасло сонце в косах і світи.
І знову дощ пішов – мій любий, звичний...
Йому раділа я так істерично,
Й не вірив ти: хоч здалеку світи...