вірші

Я перестала спати по ночах.
Безсоння вдерлося в моє життя і стало
Мене, мов експонат, крутить-вивчать,
Але йому цього було замало.

Безсоння змусило згадати ще й про те,
Про що лиш пам’ятали мої губи –
Що папороть для нас не розцвіте,
Бо ти чужий і ти мене не любиш.

Безсоння, ніби в горобину ніч,
Мене зіщулило й зоставило в зневірі.
Але коли з тобою віч-на-віч,
Я думаю: весна! Ще рано в ирій.

Так дивно місяць плив з-за чорноти,
І небо блискавки на шмаття розривали.
І може бути, що не спиш і ти –
Ми разом думи в просторі снували.

Безсоння в мене забере красу
І ти мене таку не приголубиш.
І ти мене не вип’єш, як росу,
Бо ти мене не любиш.
Ні, не любиш...