вірші

Відгриміло і у далеч поповзло.
Налякало, але і не пролилося.
Не було дощу в природі, не було –
То здалося.

Так у нас тепер з тобою у житті –
Все здається: буде світлий спільний ранок.
Але дні похмурі тягнуться оті –
Не приходить світлий спільний наш світанок.

Я вже й очі натомила виглядать,
Я давно вже перестала сподіватись.
Ось поллється з неба зоряна вода
І бажання починатимуть збуватись.

Так молили дощ єгипетські жерці.
І пов’язували з ним, єдиним, щастя.
Так, як я – проснутись в тебе на руці.
Нащо?