вірші

Ти знову тут. Навіщо ти прийшов,
Коли мені вдалося – я забула?
Я вірила, що ти – моє минуле,
Що ти – не рана, а від рани шов.

Або й рубець, аби я пам’ятала.
Я б пам’ятала, справді. Та не більш.
Ти знов прийшов, коли сніги розтали,
Якщо й не в душу, то, принаймні, в вірш.

Ти знов прийшов, розрушивши фортецю,
Яку я збудувала – захист, квит.
Я думала, що я втекла, а втеча
Не відбулась. І в мій самотній скит

Тобі вдалося увійти. Це правда.
Лише тобі й вдалося увійти.
До біса все – бо ти прийшов – я рада.
І я щаслива: на порозі – ти!