вірші

Ти так не відкликаєшся затято
На шквали новорічних привітань,
Що я подумала: або ж ти кимсь розп’ятий,
Або ж ти жертва власних залітань.

Не хочеш чути. І не хочеш бачить.
Ні з ким не хочеш говорити знов.
А, може, камінь в самотині плаче?
А, може, й камінь відчува любов?

Тоді все добре. Це я розумію.
Так спресуватися до вибуху й мовчать.
Я б склала товариство, та не вмію
Цю відстань, наче крик, перекричать.

Перечекаю. Інший рік ще буде.
Сніжинок знову прилетять рої.
І ти перетерпи. На те ми й люди,
Щоб вміти рани гоїти свої.