вірші

Цей відчай, як вуж, по відкритій щоці.
І сьома з його причин –
Сумний, як осінні химери оці, –
Зустрівся мені Нічий.

Такий, як в захмаренім небі – зоря –
Єдина на небо все.
Мовчить і ні звученька не вимовля,
Й, мов ангел, мені несе

Безсонних ночей таємничу суть,
Натхнення кладе до ніг.
Нічий! А не може моїм він буть,
Якби і схотів – не зміг.

Але, наче ангел, він ніжний і
Бентежить мій час нічний.
І відчай вужем по моїй брові –
Не буде моїм Нічий!

Але, наче ангел, він добрий і,
Мов ангел, також святий.
Мені, що так прагне його доброти,
Ніколи не знать її!

Нічий! Але далі від всіх чиїхсь
Від мене душа його.
Нічий! Та чиїсь усі нічиї
Й нема серед них мого!