вірші

Це місто заспане – не виспалося теж.
Невже й у нього настрій декадентський?
Хоч ніч тягнулась довго, мов кортеж, –
Коротший трохи, аніж президентський.

Я передумала за ніч оцю усе –
Я перебрала дні, неначе файли.
Я вивітрила всю “Мадам Роше”
І знищила останній хвіст кефалі.

Було безсоння – темрява густа.
Забулькувало вниз, немов болото.
Я гордо відверталась від листа.
Він поруч був. Не ображавсь. Чого там...

Я думала про сенс, а не про секс.
Хоч Фрейд сказав: нема без сексу сенсу.
Десь скавучав чужий і грізний Рекс.
Страхав моє безсиле декаденство.

Я з ночі вийшла вичавком цитрин.
Пуста й спресована, гірка і непотрібна.
Приблизно, як вночі – вогні вітрин,
Де вогники осяювали дрібно.

Засяяв ранок – сяяв без причин.
Така робота в нього, мов наруга.
Яку вдягти сьогодні із личин,
Щоб імовірного не налякати друга?