вірші

Телефони зловіще мовчать.
Лик у світу байдужий, як в генія.
Ця оманлива мудра печать
Погубила колись і Єсеніна.

Ця страшна і німа самота,
Ніби струпом взялася над ранами.
Світе-світоньку, я вже не та –
Я розмита дощами й туманами.

Я лечу тільки в ніч. На льоту
Там, у висі, від болю ховаючись,
Обіймаю таку ж самоту –
І вона обійма мене, граючись.