вірші

Так важко падати у свій тривожний сон.
Оранжеве повітря лихоманить.
Вже рветься ніч, мов зловлений бізон –
Владарювати! – ось що його манить.
Так хочеться побачити тебе
Іще хоч раз. А вже минає літо.
Ні крапля із розплавлених небес
Не хоче землю втомлену полити.
Петрів батіг розкішну голубінь –
Очей не відвести – леліє стійко.
Тебе немає – на обличчі тінь.
І знати б лиш – тебе не буде стільки?
Такі швидкі і теплі води Псла
Кудись несуть моє безсиле тіло.
Я довго й важко цю любов несла.
Я не скажу, що саме так хотіла.
Але чомусь так рідко – й не згадать –
Життя мені давало вільний вибір.
З’явився місяць. Повний. Благодать.
Бізон не зловлений владарювати вибрів.