вірші

Своє "люблю" не римую ні з чим –
Надто банальні всі рими.
Нехтую вами, банальні рими і мимо
Вас я "люблю" своє вголос – не чути – кричу.

Просто люблю і не знаю, кого і за що.
Просто люблю до останнього крику, до ями.
Просто й безславно, і тихо, але – до нестями.
Просто й природно мені почуттями співать.

Хто ти, кому говорю в кожнім вірші: люблю?
Врешті, з’явися – сама тебе хочу побачить.
Ти, невідомий мені, за ким ревно так плачу, –
Хто ти, який ти, чому ти не явиш мені

Образ свій зримий, бо я усе важче ловлю
Те, невловиме, і те, що зову почуттями?
Мабуть, ми просто таки розминулись життями.
Знаєш, як важко без тебе твій образ творить...

Я не назву тебе й не опишу ні за що –
Я ж тебе зовсім не знаю і не уявляю.
Ти не з матерії – це від людей я ховаю.
Але "люблю" не римую ні з чим і ні з ким...