вірші

Стоїш і дивишся. Очікуєш когось.
Душа суха, немов покрита тирсою.
Тобі також стояти довелось
Над Ворсклою, так як мені – над Тисою.

Ти відчуваєш тут сліди пустель?
Пісків бархани в еру, що не вивчена?
Тобі й піски, і небо замість стель,
Та ще вода примарна дуже б личили.

О, мій суровий, впертий мандрівник...
Мандруй пустелями, зневаживши оазис.
Навіть спустошений тобою, той, що зник
Давно-давно, коли були ми разом...