вірші

Щоб ніякого сліду!
Порвати, спалити мить!
Мить, що вгризлася в пам’ять
І кинула світ у морок.
Вирвати, мов кліща.
Рана – о, як щемить...
Нині життя – понеділок.
Буду чекати вівторок.

Ясність – вона дволика.
Ясність – з плечей гора.
Простір – від слова: просто.
Рівень – як в інфузорій.
Зараз чорнюща смуга.
Мабуть, така пора.
І серед каламуті
Треба ловити прозорість.

Зроблено – квит – забуто.
І щоб без каяття.
Тільки здавило серце –
Серце летить у прірву.
Вибух і знову вибух –
Все це – моє життя.
Як же його спалю я?
Як його з себе вирву?