вірші

Щоб ніяка печаль
не торкнулася кутиків вуст,
щоб ніколи від болю
твоє не скривилось обличчя...
Руку дружби тобі
я завжди, вочевидь, простягну.
І прийду, й прилечу –
щойно ти мене, любий, покличеш.

Я печалі твої – лиш озвися –
навпіл розділю.
Бо любити – це, мабуть,
таки розділяти печалі.
Я молюся за тебе
й тебе невідступно молю –
лиш поклич мене – ми
й так багато і марно втрачали.

Розцвітають садки
у твоєму далекім селі.
Вийди в сад свій – торкнися
легесенько ніжного цвіту.
Я прошу тебе лише,
не маючи права звеліть –
не прийшовши у весну,
прийди в моє літо...