вірші

Русалка, що вийшла із синіх глибин,
Де мусить в самотності жити,
Милуючись блиском сріблястих рибин,
Теж прагне шалено любити.

Земного, красивого, доброго і
Стійкого, незламного духом.
Щоб вижив зі мною, нехай і на дні,
Щоб в серці пожежу роздмухав.

Дивися на мене! Прийшла вже – я ось.
І тіло моє – оксамити.
Але, щоб любити нестямно когось,
Я мушу його утопити.