вірші

Прийшла і перекреслила тебе.
Прийшла щаслива і сказала: досить.
Минає літо і тебе у осінь
Я не візьму. Старенький мій мольберт,

Не звичний до чужинного втручання,
Не витримає змін в стареньких фарбах.
Я намагалась змішувати марно –
Не вийшов колір нашого кохання.

Якась еклектика в усьому. Ні на гріш
Немає новизни й чіткого стилю.
Якесь все кострубате і застигле.
Я зупиняюсь – буде іще гірш.

Нічого дивного – життя – це не театр,
В якім не варто змінювать репризи.
Хоч шкода мені знищувать ескізи –
Я знищую. Професія утрат,

В якій неясно більше, аніж ясно,
В якій нічого не виходить хутко,
В якій ескізів більше, ніж здобутків,
Мене привчила зупинятись вчасно.

Продовжувати можна – щось та вийде.
Але мені давно набридли ніші,
В які я втискую себе, щоб щось та вийшло,
Набридло знати, що подітись ніде.

Прийшла й спалила вірші і листи,
Поплакала, щоб змити навіть спогад –
Он він конає і від болю стогне.
О, як він дивиться...І очі в нього – ти.

Собі кажу: це ж був лише ескіз.
Та мало перекреслити. Утрата
Повинна бути повна. Розірвати!
Й розкидати.
...Тепер ти, врешті, скрізь.