вірші

Просто озвися. Озвися, мов вітер, і все.
Так просто, як хвиля на берег легенько – озвися.
Так само, як сонце шепоче щось лагідно з висі.
Так само, як ніч оніміло кудись свої звуки несе.
Озвися! Озвися! Озвися! Озвися! І – все.

Якби мене кликали так, я б мовчать не змогла.
Якби мене кликали так от затято – не сміла б!
Я кличу тебе лише подумки – духом і тілом –
Невже тебе голос мій тихий ніде не догнав?
Якби мене кликали так, я б мовчать не змогла.
Озвися! Озвися! Озвися! Луна понад світом лягла...