вірші

Півонії пострушували цвіт –
Розкішний цвіт із безліччю відтінків,
Попід дерева і попід хатинку...
Кінець весни, а з ним і твій привіт –
І тільки...

Так думала. Бо пташка, наче вість
Мені несла, кружляла теплим дивом.
Кінець весни, кудись поділась злива...
Відкрила двері, а удома – гість.
Щаслива...

Далекий гість. Всміхнувся, щось сказав.
Я раптом зрозуміла: він – коханий.
Я дерево, без сонця вже мохами
Заросле в тихій німотині трав...
Погано...

Подумала: останній день весни...
Останній  - та весни ж! Що символічно.
Мій гість на мить до мене, не навічно,
Але можливо, що навічно – в сни.
Як романтично...