вірші

Ну, здрастуй. Я рада, тому і мовчу.
Я знаю, спішиш, півгодини й поїдеш.
Хотіла побачить. Чекала. Почув.
Хвилююсь. І руки подіть мені ніде.

Про що розказати? Та ти говори.
Я звично серветку заходжуюсь бгати.
Про те, що хотіла б, немає коли...
А так, поверхово – часу забагато.

Про те, що хотіла б, боюся питать.
Не скажеш – ну й добре. А скажеш – спасибі.
Без тебе з тобою уявно літать
Було мені легко, жагуче й красиво.

З тобою насправді – пучок хвилювань.
Оці півгодини – черговий екзамен.
Дивлюсь на годинник – пора розставань.
Так страшно вже знати, що буде із нами.

Це не невідомість, тут ясно усе.
Тут ясно усе, що нічого не буде.
Навіщо ж обоє ми хрест цей несем?
І раді цьому...Ох, і дивні ж ми люди...

Пора? – я до тебе. Киваєш – пора.
Всміхаюсь – ти мусиш побачити спокій.
Поїдеш – мене тут привалить гора.
Який же щасливий цей день ясноокий!