вірші

Не те обличчя! І не та людина –
Я іншою придумала її.
Була ясна людина, мов година –
А ця – немовби сутінь при вікні.

Чужа людина! Не моя планета.
А я її наважилась любить
Любов’ю, що безмежна у поета.
І старомодна – не з ції доби.

Земна людина! Зовсім не космічна!
Я не збагну іронії ції –
Навіщо ж безупинно і трагічно
Народжуються вірші – і всі їй?