вірші

Ми, однакові, стали різними.
Вкотре різними на віку.
Будували палати різьблені
З перемитого кимсь піску.

Ще не час було нам печалитись.
Ні печалитись, ні тужить.
Не збирався ніхто відчалити –
Не розмиється – будем жить.

Та палати знайшли під хвилею
Звично-правильний свій покров.
Ми обоє старанно, милий мій,
Руйнували свою любов.

Руйнували, обоє навчені,
Що минає усе колись.
Зупинімось, не все ще втрачено.
Зупиняюся. Зупинись!