вірші

Маленька втіха – можу звати: друг.
Який ти друг, як я тебе любила!
Тепер ти друг, бо ти обрізав крила.
І я в собі тоді любов зморила
І стала пусткою. Й тебе назвала: друг.

І ти погодився. Я думаю – зрадів.
Нащо тобі лякатись почуттями?
Та ще й високими, що схожі на безтямні,
З сльозами і виттями, і ниттями –
А зватись: друг – простіше. Ти зрадів.

О, чоловіча бідність! Друг так друг.
Тепер обоє втішені, мов діти.
Я – через те, що можеш ти радіти.
А ти, що так нічого й не помітив,
Окрім того, що зватись будеш: друг.