вірші

Коли запалить місто ліхтарі,
Й повільнішими стануть пішоходи,
Я задивлюсь на зірку угорі,
Що сяє незалежно від погоди.

Що видима крізь хмари й яскравіш,
Ніж блискавки і сполохи на небі.
Моє натхнення, що дарує вірш,
Що піднімає на високий гребінь

Тієї хвилі, що не море, ні,
Але таке ж бурхливе й небезпечне.
Тієї хвилі, що дає мені
Так явно відчувати безкінечність.

Навіть у місті тихім, як вівця,
Маленькім місті, де співають півні,
Де сонна незворушливість оця
Возведена в квадрат й болоту рівня.

Навіть у цьому місті, де нема
Тебе зі мною – інші пішоходи...
Навіть у цьому місті, де зима
Завжди – і незалежно від погоди...