вірші

Коли вже гіркота розчарувань
Скувала серце, розум, душу й тіло,
І лиш з профілактичних міркувань
Я розправляла крила і летіла, –
Та без піднесення, а так, як жовтий лист.
І лише тому, що казала – треба.
Я ще літала – згадувала хист.
Я ще літала – і сягала неба.

Не прагла і не мріяла зустріть
Нікого, хто б розміреність порушив.
Я змусила нічого не хотіть
Свою, завжди хотінням повну, душу.
І ось тоді зустріла я тебе.
І зникло все – натхнення і причастя.
Я чую, я вже чую крик небес –
Ти будеш щастя, схоже на нещастя.