вірші

Каштани цвіли між дощами і сонцем.
О, як я чекала це диво природи!
Твій голос озвався – спитала я: хто це?
Хоч знала, впізнала, що це – нагорода.

За довге і чесне чекання весни.
Чекання весни завжди чисте і чесне.
Настала пора – і впізнала я сни.
О, як я зраділа – не встигла зачерствіть.

На сонце, на сонце дивлюся і так
Якось спазматично стискається серце –
Весна і каштани, і голос твій – знак,
Що все буде добре, якщо доведеться

Іще через вічність побачитись нам,
В ті самі ввійти швидкоплиннії води,
Що звуться любови божественний храм –
На погляд у вічі, на дотик, на подих...