вірші

І я помолоділа й розцвіла
В твоїх руках, немов серпнева липа.
Здавалося – я досі не жила,
Ти вперше мої губи спрагло випив.

День добігав кінця й не знала я:
Мене обіймуть найніжніші руки,
Що бозна звідки в цих пісних краях,
Де лише сльози і строкаті муки.

Нічого не чекала. Мов гроза,
Ти прилетів сюди, не знати звідки.
І зорі в бірюзових небесах
Враз склалися в ясну зелену квітку.

Така химерна доля – не чекать
Дарунку і отримати дарунок.
Не знала я, чи брати, чи втікать,
Чи повернуть тобі бентежний трунок.

Так дерево тремтить після дощу.
Так птах тремтить, далеко налітавшись.
Я обійму тебе й не відпущу –
Лишись назавше...