вірші

І не впаде мій простір, не впаде.
Міцна ще підпира його тринога.
Ну що ж – немає прихистку ніде.
Хіба що в Бога.

І не погубить ще мене печаль –
Щось має бути для імунітету.
Природно це – ілюзії втрачать.
Та ще й поету.

А те, що й досі я люблю тебе,
А те, що хочу так тебе побачить –
Мені достойна кара із небес.
Судилось, значить.