вірші

Гривастий лев цей дужий чоловік.
Це добрий лев. Приручений і в клітці.
Щодня мені дарує він по квітці
І ми потроху проживаєм вік.

Але чомусь незатишно мені.
Але чогось настійливо бракує.
Мій лев спокійний волі вже не чує.
Та хочу я, щоб лев горів в огні.

В якомусь дикому. Фантазія і сни.
Мені завжди реалії противні.
Так добре ж все! А я левиця дивна –
Мені замало щастя і весни.

Я прагну небезпеки і тривог.
Я хочу лева грізного й не в клітці.
Куди втікаю? Хтозна. Лиш би звідси.
Ривок у простір...Ще один ривок.

Втечи, мій леве. Щоб серед лісів,
Тебе шукаючи, я чула небезпеку.
Щоб знала я, покинута й далека,
Що дикий ти. Що в клітці не осів.

Такого я любитиму. Втечи.
Ти ж маєш все, щоб бути справжнім левом.
Як ти приручений, я, може, й королева.
А звір на королеву не ричить.

А значить, звір – не лев, а просто кіт.
А кіт – це затишок, а я в природу хочу.
Я дикий звір, мої палають ночі.
Я дикий звір, який не має літ.

І я вогонь. А в дикому вогні
І ти будь диким, щоб не розлюбила.
Втечи, щоб з розпачу я жахно землю рила.
Втечи, бо затишно нестерпно жить мені.

Як буде солодко побачити – це ти!
Важке це щастя – приручати лева.
Та древо пізнання – єдине древо,
Яке ще прагну я в житті знайти.