вірші

Гримить над містом. Сонячно і грім.
Сліпа гроза, чи як її назвати.
Я хочу очі в очі і без рим
Тобі, нарешті, щось розповідати.
Годинник не притишує ходи,
Стрілки назад я не пересуваю.
І знову спина. Знову крок туди.
Туди, далеко, де мене немає.
Любить – не можна. Говорити теж.
Дивитись в очі можна раз у році.
Тебе ніколи не наздоженеш –
Я обернусь услід твоїй сорочці.
Своє натхнення чи тебе люблю?
І те, і те. Інакше б не любила.
О, як ти схожий на мою зорю,
Що з неба падала і в просторі розбилась...
Але світила! І світила як!
О, ангел почуттів моїх високих,
Я виживаю, так, бо ти маяк
В грозі життя. Але водночас – сокіл.
Все має свій початок і кінець.
Але не треба вперто накликати
Ні те, ні інше – стукіт двох сердець
Нехай звучить у просторі строкатім.
Люблю тебе. Люблю, люблю й нехай
Усе мине, бо все таки минає, –
Ти будеш світлий спогад, наче край
Омріяного простору без краю.