вірші

Я іду по пустелі.
Ногам моїм важко іти.
Спрага з мене вже вийшла
І ззовні здушила горлянку.
Сил немає. Немає?
Нема? І це ти,
Що не звикла здаватись,
А йти і іти до останку?
Міражі позад мене.
Попереду теж міражі.
Щось тримає так міцно,
Щось тягне назад нездоланно.
Не тримай! Відпусти!
І слова якісь ніби чужі,
І звучать, мов відлуння,
Звучать і зникають оманно.
Це не сон. Це пустеля.
Це смуга найгірша життя.
Треба йти, хоч і важко,
І ноги — втрамбована вата.
Треба йти, хоч не знаєш,
Куди треба йти до пуття,
І попереду що? Що попереду —
Горе чи свято?