вірші

Я думала завжди: життя — це рай.
І лише смерть (тьфу-тьфу, згадаєш...) — пекло.
Вірніш, той невідомий небокрай,
За котрим вже ні холодно, ні тепло.
Та довелось мені ще за життя
Пізнати, мабуть, всі пекельні кола.
Я їх сама пройшла — без прикриття,
Без захистку — й душа лишилась гола.
Ніщо не шепотіло: вибирай!
Не мала вибору! Така вже гра дотепна.
О Боже мій! Який важкий твій рай!
Яким же є тоді у тебе пекло?