вірші

Вже золота Покрова віддзвеніла,
Осінню принесла у світ печаль.
І вже б давно узятися до діла,
Та струни всі в душі моїй мовчать.

Душевний колапс — він важкий і прісний,
Черствий, мов корж із борошна й води.
Його і розмочити можна, звісно,
Сльозами найгіркішої біди.

І тисне горло, і стискає серце,
Як літо допіру, спокійна осінь ця.
Мов вартовий, біда стоїть на герці
І кличе навіжено до вінця.