вірші

Все, що сниться, то просто крик
Горем підточених нервів.
Обкладаю подушку пучками люцерни —
Так, навмання вибираю, чим.
Допомоги прошу я від темряви й скверни —
Час гінцем по левадах невтримно мчить.
Та, одначе,
Відлік часу даремно лічить —
Серце плаче.

Я вросла вже в душевний біль,
Але так розболілось тіло,
Ніби я отой біль у душі своїй
Необачно сама пригріла.
Ніби сама вибираю щем,
Ніби підпалюю все, що ще не згоріло.
Вогнище долі пала й під дощем.
Плащаниця ночі
Зібгана болем, розрубана болю мечем...
Я не хочу!