вірші

В велелюдді дня поминального
З оберемком тюльпанів йдучи,
Із оркестром вітриська негрального...
Свічка сонця. А ніби вночі...

Ув оточенні варти почесної
Із дерев, що край шляху стоять,
Так хутенько йшла — потім щезла я —
Нахилилася зорі збирать...

Вони падали, потім ховалися
Десь на зламі дороги-дуги.
Мабуть, просто отак підіймалися
В свій Чумацький шлях пилюги.

Зорі-сльози, а сльози-зорі...
Не зібрати вас, не піймать.
Лиш мелодії тихо-прозорі
До снаги вам журливо зіграть.