вірші

Усе, що писалось — писалось для Тебе.
Для Тебе в цім світі жила я під небом,
Тримаючи камінь буття на плечах,
Шукаючи слово в безсонних ночах.
Тепло віддавала, щоб кригу топити.
Не випало щастя ні знати, ні пити.
Лиш випало горя невичерпне море
І я з ним звикалась — на те воно й горе.
На те воно й горе, щоб мусить звикати,
Звикати до болю, звикати до втрати.
Нічого й ніколи змінити не вдасться,
Якщо воно — горе. Ми змінюєм щастя.
То щастя можливо лиш переінакшить,
А горе — його лише можна пом’якшить.
Ото ж і тягла, і тягну, бо безвихідь,
Аби лиш дозволило трішечки дихать.