вірші

Убогий інтер’єр. Початок Лети.
І бруд на вікнах розмива сльоза.
Мого падіння і мойого злету
В півголосу мелодія свята.

І я наплачусь-насміюсь досхочу,
Бо Ти мене любов’ю отруїв.
Мені довіку не підняти очі,
Щоб з холодом не стрітися Твоїм.

І ще отрута — слів моїх засилля.
В них біль минає — тільки крику тінь.
Бреду ось полем — і тягну бадилля,
І на ногах тримаюся тіль-тіль.

Це просто дощ. Й проклята самотина.
І видиво. І марення. І плач.
Ти ж знаєш, що без Тебе я — дитина.
Покинута. А не вертаєш, бач...