вірші

Ти спав. Отак собі лежав, немов дитя,
Якого не стосуються турботи.
Отак от зранку, просто на роботі.
Ні гори квітів, ні плачу виття
Тебе вже не тривожили нітрохи.
Ти просто спав. Я ж бачила — Ти дихав.
Тебе не стосувалося це лихо.
Ні очі запечалені, ні охи.
Ти просто спав. З’явилася сльоза
В куточку ока. Все. І зупинилась.
Бо Ти лежав — вона й не покотилась.
За нею друга. А за нею, за...
Я пальцями знімала сльози ніжно.
Щоб Ти всміхався, сльози я знімала.
Немов своїх не маючи, я крала.
Проститься грішній.
Чому Ти плакав? Фізика проста,
Але не в тому річ. Бо як же жити,
Коли і це можливо пояснити
На білім-білім аркуші листа...