вірші

«...Хоча непросто нам тоді велось.
Хоч ні твоє, ані моє село
На добре слово так і не знайшлось.»
Михайло Казидуб

Цей гуртожиток нас запам’ятав.
Тут починалось наше спільне щастя.
Ми вдвох блукали між рясних отав
І той густий туман давно розтав,
Що вів нас вдвох до спільного причастя.
О, як летіли, плинули роки...
І відчуття надійної руки
Полегшувало нелегку дорогу.
І не лише любов світила нам,
З тривогою муруючи наш храм,
Але ми все здолали, слава Богу.
Здається, тільки вчора це було.
Все починалось ніби тільки вчора.
А ні, не вчора. Спільний наш політ
Тривав коротких дев’ятнадцять літ.
Їх не заступить навіть хмара чорна.
Це спільне небо, сонце і зело
Безхмарним і захмареним було.
І роки ці по-різному летіли.
Громи гриміли і вітри гули,
Дощі шмагали — так. Та не змогли
Ні душу остудити, ані тіло.
І ось минуло дев’ятнадцять літ...
Весна остання, знала я, настала...
Та першої весни бурхливий цвіт
Так само квітнув нам з далеких літ.
Життя минуло, наче зірки спалах...