вірші

Це просто доля. Доля — ось і все.
І що ми проти неї —просто люди.
Ми подорожні в абсолют — в нікуди.
Нас вітер підхопив — туди й несе.
О, доле-горицвіте, горе-цвіте,
Не будь така жорстока, не карай.
Ніхто й не мислить, що життя — то рай,
Але й не пекло ж бо несамовите?
Знести нелегко все, що ти даєш.
І я молюсь, щоб не було ще гірше.
Молитвою молюся, серцем, віршем...
А ти все б’єш повалених, все б’єш...