вірші

Тріщав мороз, скрипів, мов бричка, сніг.
І замерзали сльози на дорозі.
І днів трагічних невмолимий біг
Ніщо спинити вже було не в змозі.
Так Бог звелів. Так Бог звелів? Коли?
Ще при народженні? Чи прогнівив Ти Бога?
О, невмолима доле, не моли
Нікому більш таку сумну дорогу...
Це був вибоїнець — крутий грудчастий шлях —
У кожного вона своя, Голгофа.
І свій іржавий неминучий цвях...
Й своя невідворотна катастрофа.
Так Бог звелів?..