вірші

Така весна стояла навкруги!
Розлитись Псло тоді не забарився.
Розлогий луг красненько так умився,
Пірнули в воду річки береги.
Ми йшли удвох в сусіднєє село,
Там вічний спокій мав Михайло Булах.
І луг вітав нас, по-міському взулих,
І холодно в воді брести було.
Нарешті ми прийшли в сосновий ліс.
Під хвоєю малесенька могилка.
В скорботі нахилилась долу гілка
Притемненим шатром зухвалих кіс.
...Стояли ми. Спускавсь на землю вечір,
Забравши щось у нас без вороття.
І квилив птах, немов мале дитя.
Чи, може, то й було дитя в гніздечку.
Безмовним плесом десь темніла річка.
І думалось: якби ж то жити вічно
Людині...