вірші

«Сьогодні, друзі, я ще між квітами,
А не у квітах... І в цьому суть..!»
Михайло Казидуб

Та Боже ж мій, куди не кину оком,
На чому зір смутний не зупиню,
Усе на світі, мов печальний докір, —
Гірчить стеблом розтертим полину.
Накочуються спогади щомиті.
З Тобою ж все пов’язано, усе!
Тобою все на світі оповите
І кожен спогад біль мені несе.
І неможливо вирватися з кола
Речей, подій, а, значить, із життя.
Усе Тобою дихає довкола,
Душевний біль доводить до виття.
Щораз, наткнувшись на якусь дрібничку,
Я похитнусь від спогадів про нас.
І покричу, й поплачу, і принишкну.
І повертаюсь до турбот щораз...
Та знов і знов, куди не кину оком...