вірші

Сріблиться весело грайлива гладь ріки,
Не розуміючи, що осінь йде у зиму.
Вона сріблилася отак віки й віки,
А хтось щораз ішов печально мимо.
Отак, як я, він ніс свою печаль,
Ні в чому не знаходячи розради.
Отак, примружившись, дивився він у даль
І дать не міг своїй печалі ради.
Минула осінь нам була на двох,
А ця мені одній несе багрянець.
Стежками нашими поповз потиху мох
І сосни все продовжують свій танець.
Оця пора, оця моя печаль,
Ця осінь тепла, злотом оповита,
Кричать мені: від берега відчаль,
Греби й греби, греби несамовито...
А нащо, осене? Куди мені гребти?
Горою стала, з горя скам’яніла.
Іду-стою. І скрізь зі мною — Ти...
Мені болить. Тобі вже відболіло.