вірші

Сніги колючі не перестають
мести і сікти все живе в обличчя.
Так холодно мені в земнім раю.
Куди мене усе Твій голос кличе?

Куди він кличе через заметіль?
Куди іти, як просвітку немає?
Мене Ти догукаєшся звідтіль,
а я Тебе звідсіль не догукаюсь.

І я дивлюсь — з очей знімаю сніг —
на сіре і важке, мов віко, небо.
І на тім місці, де Ти в землю ліг,
колись мене зариють біля Тебе...