вірші

Шумить вода, шумить, шумить вода,
Спадає з греблі пінним водограєм.
Шумить про те, що вже Тебе немає...
Шумить — біда і не шумить — біда.
Ще сонце високо, ще спека, ще не вечір.
Ще зелень свіжа — дощ недавно йшов.
І спомин прилипа до підошов,
А кожен крок — то втеча, втеча, втеча...
Клечальне свято знову на порі
І завтра знов неділенька зелена.
І знову час чіплять на двері клена
Сьогодні ввечері чи завтра на зорі.
На серці тихо, німо і тривожно.
І сум — той гість, що все ніяк не йде.
Своє обличчя — гостре і бліде —
Притис до мене — відірвать не можна.
Шумить вода, шумить вода, шумить...
Я чую голос Твій у тому шумі.
У тім життєвім витонченім глумі,
Що не дає забутися й на мить...