вірші

Розриваю дзвінком сіру тишу Твого кабінету.
Відчуваю: повітря розбризкане вибухом стін.
Наче й справді дзвоню на далеку таємну планету
Передати Тобі свій печальний-печальний уклін.
Поговорим про все, що не встигли в житті ми сказати.
В Тебе вдосталь часу, а як ні, то для мене знайдеш.
Ти там вільний чи ні? В Тебе простір чи різьблені грати?
Якщо грати, то я повідомлю Тобі: в мене теж...
І поточиться наша, як мить, некваплива розмова.
І поточиться світ і на мене всім тілом впаде.
Доберу я чи ні найвагоміше пристрастне слово,
Що нікому й ніколи іще не казала й ніде?
За обох відболю, а душа моя звикла боліти.
І немає їй радощів в днів павутині оцій.
Але в горі людину рятують-підтримують діти.
І твердіє рука у дитячій маленькій руці.