вірші

Пишу листи Тобі щодня,
Сумлінно проставляю дати.
Мій син і Ти — моя рідня —
І все. І не судилось мати
Нікого більше в цім сумнім житті.
Тож я щодня пишу листи до Тебе.
І наче ж і слова достоту ті,
Та як Ти прочитаєш їх із неба?
Я подумки з Тобою говорю,
Усе-усе Тобі розповідаю,
Сповідую гірку печаль свою
І все Тебе ізвідти виглядаю.
Вернись до мене. Я не можу так
Безкрайо горювати у відчаї.
Або хоча б подай найменший знак,
Чи ж звідти виглядаю і стрічаю.
Чи, може, те наївне ластів’я,
Яке щодня до мене прилітає
І дивиться, чи ще жива хоч я —
То Ти? То Ти? Так може буть? Хто знає...