вірші

Пам’ять — це величезний бездонний міх, що розтягується.
Здається, все вже витягла звідти,
А ні... Виринають нові подробиці, події, сюжети, слова, миті, дати...
Пам’ять... В ній все — про Тебе.
Там живеш тільки Ти, ніби я й не жила ніколи,
Ніби ніде нікого й нічого не зустрічала...
Падаю обличчям на лист паперу,
Заповнюю простір фантазіями, ілюзіями, гуркотом, криком —
Все виштовхується назад, мов інородне тіло.
І залишаєшся Ти...